historyБатьківщиною культурного винограду є південні країни Закавказзя та Середньої Азії, а також Іран, Афганістан, Північний Китай, Мала Азія. З давніх давен виноград вирощують в Сірії, Месопотамії, Єгипті. Близько трьох тисяч років тому його почали культивувати в Греції. В той же час виноградарство поширюється в Італії, а дещо пізніше у Франції. В XV—XIX століттях виноград проникає у Південну Африку, Австралію, Нову Зеландію, Японію, Північну та Південну Америку.

В Європі виноградарство і виноробство досягло найвищого розвитку в кінці XVII — на початку XVIII століття. Особливо інтенсивно розвивається галузь у Франції, Іспанії, Португалії, Італії, Угорщині. Але після завезення з Америки небезпечного шкідника винограду — філоксери (1867 р.) виноградарство зазнало великих збитків. Значно скоротились площі. Найбільші площі виноградників нині зосереджені в Європі та Азії, найменші — в Австралії.

На Південному березі Криму та в Бессарабії виноградарство починає розвиватись в VII столітті до нашої ери, в інших районах (Південь України) відносно недавно — 200-350 років тому.

Виноробство на Закарпатті зародилося близько 2000 років тому. Існують дані, що виноград у нашому краї вирощували вже у II столітті. Це пов’язано з тим, що наш край входив у контактну зону з давньоримськими провінціями Верхня Дакія та Паннонія. Прийнято вважати, що першими виноробами, які виготовляли винний напій, були кельти та даки. Кочові племена угорців, які прийшли зі сходу на початку Х століття в Дунайську улоговину, очевидно, завезли середньоазіатські пізні столові сорти винограду, такі як Шасла, Чауш, Бакатор. Після навали в Закарпаття орд Батия виноградники повністю знищено. В 1254 році угорський король Бейла IV для заселення спустошеної місцевості запросив німецьких та італійських виноградарів і виноробів (вінцлерів). Він надав колоністам і нечисленному населенню краю право закладати виноградники, виготовляти і продавати вино, звільнивши їх на 10 років від податків і церковної десятини.

У XIII—XV століттях значна частина виноградників Закарпаття належала монастирям. На початку XVI століття виноградарство краю розвивається інтенсивніше. Мукачівські та Берегівські вина йдуть не лише на задоволення потреб населення та місцевих феодалів, але й потрапляють на королівський стіл.

З першої половини XVI століття, коли східна частина Угорщини відійшла до Османської імперії, і до XVII століття виноградарство на Закарпатті розвивалось під впливом виноградарських районів Причорномор’я. З Малої Азії і Балкан завезено такі сорти як  Карабурну, Липовина, Фурмінт, Перлина Саба, Іршаї Олівер.

В період турецького протекторату під виноградники були освоєні майже всі південні схили вулканічних горбів від Токаю, через Ужгород, Середнє, Мукачево, Берегове, Виноградове і далі до Хуста. Мабуть, в цей час побудовано перші винні підвали в Мужієві та Середньому, тераси на Чорній горі.

Після Карловецького миру (1699 р.) закінчилося майже двовікове турецьке панування в Угорщині. Виноградарство краю розвивається швидкими темпами. Вина Закарпаття експортуються в Прусію, Польщу, Росію. Особливо славляться Середнянські вина.

У XIX столітті виноградарство Закарпаття розвивається під впливом Франції, Італії, Німеччини, з яких завозиться садівний матеріал (зокрема, сорти Мускат гамбурзький, Мадлен Анжевін, Каберне Совіньйон, Мускат Оттонель, Рислінг рейнський, Рислінг Італійський, Мюллер-Тургау), запозичується агротехніка. Разом із садівним матеріалом в 70-их роках була завезена філоксера, яка знищила майже всі кореневласні виноградники.

З 1885 року починається відновлення виноградників щепленими саджанцями і сортами ізабельної групи, завезеними з Америки: Делавар рожевий, Ноа, Делавар білий, Отелло, Ізабелла. На початку Першої світової війни площа виноградників вже становила 3 тис. га. За період з 1919 по 1938 рік, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини, ця площа зросла до 4,5 тис. га, а на час возз’єднання Закарпаття з Україною залишилось всього 3,5 тис. га.

Після колективізації почалися масові посадки виноградників. Створено спеціальний винтрест, розсадницьку базу. Вже в 1953 році площі виноградників зросли до 5400 га. Щороку закладалось по 1200—1500 га нових насаджень. У 1960 році виноградники (без індивідуального сектора) займають площу 14,5 тис. га, чого не знала історія краю. Виноградники закладались в Іршавському районі. Площі їх було доведено до З тис. га. Були спроби освоїти під виноградники окремі площі в Хустському та Свалявському районах. Розвивалась виноробна промисловість. Збудовано винзаводи з автоматичними лініями, які випускають вина в пляшковому розливі.

Пізніше проводиться в основному реконструкція старих насаджень. Починаючи з 1965 року площі виноградників скорочуються. Одна з причин цього — низькі заготівельні ціни на виноград і низька оплата праці виноградарів. Це призвело до відтоку робочої сили. На виноградниках почали застосовувати хімічні засоби боротьби з бур’янами (гербіциди), що негативно вплинуло на стан насаджень. Почалась ерозія грунтів на схилах. Через відсутність досконалої техніки і нестачу робочої сили виноградники на схилах заросли чагарниками, різко знизилась їх урожайність. Великі кошти було витрачено на терасування схилів під виноградники у Берегівському, Іршавському та інших районах, які себе не виправдали. Тепер на цих схилах вирощують, на жаль, переважно ізабельні сорти. Дуже негативно вплинула на ви­ноградарство краю протиалкогольна кампанія.

З приватизацією землі, створенням фермерських господарств та колективних садівничих господарств є всі можливості відновити традиції Закарпатського виноградарства. В цьому напрямку вже проведено певну роботу.

За останні 40 років значно змінився сортовий склад виноградників, зникла велика кількість добре пристосованих до умов Закарпаття європейських сортів. За даними облстатуправління найбільші площі під виноградниками у господарствах області (без індивідуального сектора) були в 1960 році -14,5 тис. га, а найвищий валовий збір винограду у 1970 році — 201,4 тис. ц. У 1992 році площа виноградників становила близько 6,1 тис. га, а валовий збір винограду — 138,2 тис. ц. Із загальної площі насаджень європейські сорти займають тільки 1,9 тис. га або 31 %. Валовий збір винограду європейських сортів у 1992 році не перевищує 38600ц.

З 2000 року діє програма «Державна підтримка розвитку хмелярства,закладання молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними».За даною програмою в області закладено біля 800 га. виноградників. Найбільші площі молодих виноградників в ТОВ «Чизай» — 253 га. та ТОВ «Карпатвинеталон» — 158 га.  Берегівського району ,в інших господарствах області площі молодих виноградників незначні(10-40га).

Виноробство Закарпаття  також  переживає не кращі  часи. Через відсутність сировинної бази та високої вартості  ліценцій на виробництво виноробної продукції, в значній мірі зменшено виробництво вина.

Тільки завдяки невеликій громаді приватних виноробів, які у 2001 році згуртувались в с.г.-кооператив «Берегівський виноробний край», що став основою для створеного у 2003 році, єдиного в Україні, Берегівського Лицарського Винного ордену імені святого Венцела (Венцел — міфічний покровитель берегівських виноробів) та зусиллям, єдиної в Україні, Обласної Асоціації «Спілки приватних виноградарів та виноробів Закарпаття» (заснованої у 2007 році) вдається частково відроджувати виноградарство та історичні сорти вин і пропонувати їх для дегустації гостям краю.

Прикладом можуть слугувати ще й потужні виноробні фірми “Айсберг” та “Котнар”, які в останні роки засадили на площі понад 150 га виноградні плантації елітними європейськими сортами.

Навесні 2005 року при внесенні змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» було прийнято, що плата за ліцензію для виробників вина становить 250 тис. грн., а для первинного виноробства — 25 тис. грн. Ось ця узаконена норма підірвала економіку більшості  підприємств АПК Закарпатської області, які раніше розливали вино і від реалізації якого напряму залежав їх фінансовий стан у цілому. Крім АПФ «Леанка», це Іршавський та Тересвянський заводи продтоварів, СВАТ імені Шевченка, що в селищі Королево,  ДАПТП «Бобовище», радгоспи-заводи -«Берегівський», «Мужіївський», «Мукачівський», «Виноградівський», «Ужгородський», «Великолазівський» і «Червона зірка». За межами українського законодавства залишились і приватні винороби, яким закон просто забороняє  виготовлення і продаж вина.

На даний час вартість ліцензії для виробників  складає 500 тис. грн. (на право оптової торгівлі алкогольними напоями). В Закарпатській області такі ліцензії мають лише два підприємства, ТОВ «Айсберг» (ТМ «Чизай») та ТОВ «Котнар» Берегівського  району.

Основна доля у вирощуванні винограду та виробництві вина припадала на державні підприємства, які зараз знаходяться в жахливому стані, більшість з яких давно не ведуть виробничу діяльність. Виноградники заросли чагарниками, підприємства обростають боргами і подальша їх доля невизначена. Вкладати інвестиції в дані підприємства ніхто не бажає.

Для розвитку виноградарства та виноробства потрібно реформувати  державні підприємства, на їх базі створити приватні підприємства залучивши їх до програми «Державна підтримка розвитку хмелярства, закладання молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними», встановити диференційовану оплату за ліцензію на первинне та вторинне виноробство  в залежності від об’ємів виробництва.